Росія стала для Китаю непотрібним, надто вимогливим другом, втягнувши його в брудну європейську війну і звузивши можливості Сі, який готується до викликів, які залишить йому новий президент США. Таку думку висловив Роджер Бойс, іноземний кореспондент із майже 50-річним стажем, який є дипломатичним редактором газети The Times.
Росії незручний статус молодшого союзника. Китай, тим часом, втрачає терпіння до партнера, який колись обіцяв прийти до перемоги над Україною. Два роки тому це могло здатися гарною ідеєю — бути пліч-о-пліч з найбільшою військовою потугою Європи. Зараз це починає здаватися невдалою ставкою й нетипово нерозважливим кроком, зазначає редактор.
Безумовно, Пекін почав представляти свої пропозиції Кремлю. Путіну терміново потрібно, щоб Китай просував спільний газопровід "Сила Сибіру-2", який з'єднає західноросійські газові родовища з китайським ринком. Для виживання "Газпрому" доходи від цього газопроводу можуть мати вирішальне значення: після завершення будівництва він буде постачати до Китаю 50 мільярдів кубометрів газу на рік.
"Однак для Китаю цей газопровід є не більше ніж корисним стратегічним резервом на випадок, якщо морські шляхи постачання будуть заблоковані у майбутній війні за Тайвань. У підсумку, Китай готовий купувати газ з газопроводу лише за значно зниженими цінами. Це не робить Путіну жодних послуг. Проєкт в підвішеному стані", — пише Бойс.
Неприємності у стосунках між двома країнами назрівали з минулого року, коли керівник "Вагнера" Євгєній Прігожин підняв невдалий заколот проти Путіна і його генералітету. "Таємничий" вибух літака Прігожина і чистка вищого офіцерського складу, можливо, частково заспокоїли Китай, але всім у Пекіні було зрозуміло, що Путін втратив обличчя, а російська армія, яка колись була військовим еталоном для комуністичного блоку, перетворилася на тінь себе колишньої.
Напередодні ювілейного засідання НАТО, присвяченого 75-річчю Альянсу, набирає обертів спроба дозволити використання західних новітніх систем для розширення націлювання на російські вогневі позиції за межами України. Це змушує Сі робити вибір: або ще глибше зануритися у військову підтримку Путіна, або позиціонувати себе як мирного посередника і дистанціюватися від російського лідера.
