Я, Володимир Садиков – журналіст, блогер та активіст. Проживаю і працюю в своєму місті Марганець, висвітлюю ті питання про які всі обговорюють лише у себе на кухні, так як бояться пресингу. Я свого часу висвітлював і Майдан, і воїнів АТО, і Українську православну церкву та багато інших болючих питань. Але найболючішою тематикою була і залишається корупція та хабарі.
Корупційні часи за всю історію у нашому місті настали у листопаді 2015, які досі тривають. Лише за роки правління міського голови Жадько було викрито та затримано на хабарі двох її заступників та завідувача земельного відділу. Так ось, після обрання міським головою Жадько,
вона одразу ж почала умисну ліквідацію комунальних підприємств і в порушення закону передала фірмі наближеній до депутата Олександра Бондаренка вивіз сміття. Після перших публікації розслідувань мені пішли погрози. Спочатку били вікна, потім на депутатській комісії, коли я проводив відеозйомку факту роботи засідання, була вже погроза фізичної розправи, про що я одразу повідомив у Марганецьке відділення поліції, де мене правоохоронці висміяли і сказали, щоб приходив після того як поб’ють. Безкарність породжує нові злочини. Одразу після мого візиту до поліції, коли я разом із своєю родиною пішов до батьків нас догнав місцевий депутат, якому я впевнений повідомили працівники поліції, що я поскаржився на нього, він на свій автівці перегородив мені з родиною дорогу і почав погрожувати мені на очах у доньки та дружині. Казав, щоб я перестав робити публікації, щодо сміття та інших корупційних схем інакше буде боляче.
Незважаючи ні на що, я продовжував проводити розслідування та публікувати їх, фільмував засідання сесій міської та Дніпропетровської обласної ради, засідання виконавчого комітету.
28 квітня 2017 року ці “господарі” міста перейшли від погроз до дій. В той час коли разом із сім’єю прогулювались у сквері навпроти виконкому, був побитий майже на очах у доньки, яка в цей момент відбігла погуляти на дитячий майданчик і була шокована тим, що через хвилину в тата був вже зламаний ніс та обличчя в крові.
А далі була лікарня, і поліція разом із прокуратурою вирішили, що це побиття має хуліганські дії “ч.1 Ст.296 КК України”, але як так, якщо я постійно працюю журналістом, висвітлюю корупцію мав безліч погроз, і від Бондаренка, і від Жадько, і тільки після того, як це питання набрало неабиякого розголосу і обурення в місті, поліція перекваліфікувала на побиття журналіста “ч.2 Ст. 345-1 КК України”. Але розслідувати так ніхто і не збирався. І я почав лікуватися, спочатку це була реанімація, потім неврологічне відділення. Ви думаєте поліція почала працювати??? Ні!!! Навпаки почали продовжувати тиснути. Тоді, пам’ятаю, прийшли понад 50 молодиків, спортивної статури під будівлю лікарні, зайшли всередину і почали бігати по приміщенню у пошуках моєї палати. Весь медперсонал був у шоці, вони одразу викликали поліцію. В цей час ця “тітушня” зайшли до мене, я лежав, медсестра робила мені крапельницю, а ці потвори почали ображати та погрожувати, і на останок вручили гнилих фруктів, щоб я одужав. Поліція приїхала через годину, допитали мене і пішли. Кримінальну справу щодо ХУЛІГАНСТВА так ніхто і не порушив. Навіщо, адже всі були в курсі. Ви вважаєте це нормальна правоохоронна реакція?
За ці п’ять років, мої розслідування були предметом розгляду на таких каналах, як “Інтер”, “ICTV”, “5”. Сотні розслідувань, частина з яких лягали в основу десятків кримінальних справ. Через ці кримінальні справи спалили автівку та гараж голові ГО СтопКору Сергію Хникіну “мабуть також закрили справу”. За ці роки, всі ці кримінальні справи не розслідували, а лише робили фікцію про яку на мою думку було одразу обговорено з міським головою Жадько, а потім закривали, а після того, як нам ставало відомо, ми оскаржували закриття кримінальних справ і після поновлення провадження, правоохоронці знову нічого не робили.
Мене як побитого журналіста було включено до списку Каті Гандзюк. Справу Каті взяли на контроль та надали підтримку найвищі посадові особи України. Так, дякуючи Богу мене не вбили, а лише побили і я можу продовжувати жити, бачити родину, працювати та надавати людям інформацію, яку посадовці постійно приховують та мрію, що той хто побив та хто замовив побиття будуть нарешті покарані.
Але правоохоронці думають по-іншому. Вони тупо зливають справу. 27 травня мені зателефонувала помічниця судді і запросила прийти на розгляд клопотання про закриття кримінальної справи 120170403300304 від 28.04.2017р. за статтею ч.1 Ст. 296 КК України “ХУЛІГАНСТВО”? Що, подумав я? Яке хуліганство, якщо справа інша – “Погроза або насильство щодо журналіста”.
Після ознайомлення з матеріалами справи мені стало зрозуміло, що це спланована акція правоохоронців та місцевої влади. Поліція 22 травня 2020р. перекваліфікувала кримінальну справу і тепер прокуратура з чистою совістю подала 22 травня 2020р. клопотання до суду про закриття кримінальної справи на підставі п.3-1 ч.1 ст.284 КПК України. Френди, як вам такий цинізм?
Робіть висновки якщо справа Каті Гандзюк не була б на контролі батьків та друзів і її теж би вже закрили.
Сподіваюсь на підтримку друзів, щоб вся ця сволота, яка замовила та побила була покарана та понесла відповідальність за свої кепські справи.
Прошу колег журналістів допомогти донести цей меседж до політиків, які повинні запам’ятати, що бити пресу та активістів у ХХІ – є недопустимим явищем.
Звертаюсь до президента України Володимира Зеленського, Генерального прокурора Ірини Венедіктової, Міністра МВС Арсена Авакова взяти на контроль кримінальну справу №120170403300304 від 28.04.2017р. ч. 2 Ст. 345 КК України “Погроза або насильство щодо журналіста”.
Володимир Садиков, журналіст ІА “Стоп Корупції ТВ”
