Брюссель намагається прискорити доступ до рідкісноземельних металів та іншої критичної сировини, але США і Китай уже просунулися далі у закріпленні ресурсів і виробничих ланцюгів. Європейський Союз намагається надолужити відставання у глобальній гонці за рідкісноземельні метали та іншу критичну сировину. Як пише Bloomberg, у Брюсселі зростає страх залишитися позаду, тоді як США і Китай активніше закріплюють доступ до ресурсів, інвестують у проєкти та шукають партнерства з країнами, багатими на сировину.
Проблема стала гострішою після того, як Китай у 2025 році запровадив експортні обмеження на низку рідкісноземельних елементів, пов'язаних сполук, металів і магнітів. Це одразу показало слабке місце Заходу: навіть якщо сировина є за межами Китаю, значна частина переробки, очищення та виробництва постійних магнітів усе ще контролюється Пекіном. За даними Міжнародного енергетичного агентства, у 2024 році Китай забезпечував 60% світового видобутку магнітних рідкісноземельних елементів, 91% їхнього очищення та 94% виробництва постійних магнітів.
Саме ці магніти використовують в електромобілях, промисловому обладнанні, вітрових турбінах, оборонних системах, напівпровідниковій інфраструктурі та дата-центрах для штучного інтелекту. У Bloomberg звертають увагу, що після китайських обмежень США почали агресивніше шукати критичні мінеральні проєкти для інвестицій і домовлятися з ресурсними країнами. Для Європи це створює подвійний тиск: вона конкурує не лише з Китаєм як домінуючим постачальником, а й зі США як союзником, який швидко закріплює власні ланцюги безпеки.
ЄС формально уже має відповідь – Critical Raw Materials Act. Закон ставить цілі до 2030 року: щонайменше 10% річних потреб ЄС у стратегічній сировині має покриватися власним видобутком, 40% – переробкою, 25% – рециклінгом. Також не більше 65% потреби в кожному стратегічному матеріалі на будь-якій ключовій стадії обробки має надходити з однієї третьої країни.
Брюссель уже відібрав десятки стратегічних проєктів у країнах ЄС, але цього може бути недостатньо. За оцінкою IEA, навіть з урахуванням оголошених проєктів потужності за межами Китаю до 2035 року покриватимуть лише частину потреб: приблизно половину попиту у видобутку, близько чверті у переробці та значно менше 20% у виробництві магнітів. Найвужче місце – не родовища, а середина ланцюга: розділення рідкісноземельних елементів, очищення, виробництво сплавів і магнітів.
Саме ці стадії визначають, чи зможе Європа виробляти складну техніку без політичної залежності від Пекіна. Для України ця тема важлива не лише як частина світової торговельної війни. Рідкісноземельні метали та інша критична сировина потрібні для дронів, радарів, систем зв'язку, високоточного обладнання, електроніки й оборонного виробництва.
Якщо Європа повільно розбудовуватиме власні ланцюги постачання, це може впливати на темпи переозброєння та здатність союзників швидко нарощувати військово-промислове виробництво. Для Києва тут є й можливість. Україна може стати частиною нових сировинних і промислових ланцюгів Європи, але сам факт наявності ресурсів не гарантує ролі у ринку.
Потрібні інвестиції, безпека проєктів, геологічна оцінка, прозорі правила, переробка і довгострокові контракти з покупцями. Показово, що схожа логіка стратегічної автономії вже поширюється і на інші сфери. За даними FT, ЄС домовився щодо Critical Medicines Act, який має зменшити залежність від Китаю та Індії у критичних ліках і фармацевтичних інгредієнтах.
Тобто Брюссель дедалі частіше розглядає залежність від зовнішніх постачальників не як питання ціни, а як ризик для безпеки. Якщо ЄС не прискориться, залежність від Китаю залишиться слабким місцем не лише для зеленої енергетики чи автомобільної промисловості. Вона може напряму впливати на обороноздатність Європи, ціну технологій і здатність союзників України швидко реагувати на нові кризи.
За матеріалами: Bloomberg, IEA, IEA, Єврокомісія, Financial Times